Чи доречно обійняти сусіда-ветерана, уперше зустрівши його біля ліфта? Чи варто подякувати колезі-ветеранці, яка повернулася на цивільну роботу?

У взаємодії з ветеранами й ветеранками є багато чутливих моментів. Звичайно ж, кожна ситуація вимагає своєї реакції. Однак є універсальні поради для тих, хто зустрічатиметься в житті з людьми, які мають бойовий досвід. Ці поради зібрали в «Довіднику безбар’єрності» (https://bf.in.ua/combat_exp/iak-povodytysia-pry-zustrichi-diiemo-pidtrymuiuchy-hidnist/?fbclid=IwY2xjawIhFxxleHRuA2FlbQIxMAABHdMqVjYajPxTvd-x-H449tlrT3xfO2PEm9Ab7EE9ftq4a2U1bPY-oBSuRA_aem_DrkCGOzEIoiiicPlT9I5FQ).

Про це на своїй сторінці розповідає перша леді Олена Зеленська:

https://www.facebook.com/olenazelenska.official/posts/pfbid02TnhWmWuVesMexbyf5Js8rs5C4pdmZA415fNwqSDohBRgqZ3Z4rpn6z5RiKvUy2mol

Хай що ви робитимете, робіть це, підтримуючи гідність, радять фахівці. Іноді ми хочемо проявити співчуття, а показуємо жалість. Але ветеран чи ветеранка не жертва. Для людини, яка пройшла через війну, жалість може бути неприємною: вона знецінює.

Не треба ставитися до такої людини і як до «унікальної», бо це теж відчувається та розділяє ще більше. Ніхто не застрахований від помилок у спілкуванні. І це цілком нормально: помилитися й попросити вибачення, відчути сором і сказати про це.

Бо саме це й показує емпатію, розуміння та повагу, яких потребують не лише ветерани й ветеранки – усі ми.